not war

not war

вторник, 9 июня 2015 г.

  МОЯ КИЦЯ

Коли іде зі мною до криниці, 
Коли мене з роботи зустріча, 
Я вдячна тихій муркотливій киці, 
Немов не киця це, а дитинча. 
Так лагідно уміє притулиться, 
Що хоч бери та прикладай до ран. 
Це вже не киця, а моя сестриця 
Або коханий, і у нас роман. 
Роман у кицьки та у поетеси? 
Це, може, й смішно, а либонь, що й ні. 
Бо не страшні мені ніякі стреси, 
Образи й біди також не страшні. 
М’який клубочок — я це добре знаю — 
В тяжку хвилину, у найважчу мить 
Підкотиться — і тихо запитає: 

— Чому ти плачеш? Що тобі болить?

   Надія КИР’ЯН


Бережіть свої маленьких друзів, цьомкайте, обіймайте частіше! 

   в мене гостре бажання знайти машину часу і повернутись в ці чудові миті...

Носіть на огляд до лікаря планово! а не коли вже пізно....
Важко описати свій сум... наче втратила частину себе... не уявляла, що стільки місця займала киценька в моїй душі... 
З часом приходить розуміння, стає легше - все так, як має бути. А ще ця біль, усвідомлена і пережита, пройшовши через моє серце, зробила мене живішою. Як це розуміти... а так, що Життя - це тут і зараз, коли ми проживаємо, усвідомлюємо, цінуємо кожну мить. З любов'ю, вдячністю її проживаємоь! З відповідальністю за все в своєму житті! 

Майже 16-ть років пройшло, а так ясно згадую цей день....
1999 рік, коли ми тільки починали будувати нашу сім'ю...
якось прогулювались з чоловіком і випадково потрапили на котячу виставку.
Побачивши пухнасте Чудо - персидський колор поінт (з сіамським окрасом), я відразу закохалась..
от не пам'ятаю як все розвивалось.. пригадую момент, як кошеня у мене в руках і я
стріляю очками чоловікові "давай купимо", теж не пам'ятаю його реакцію...
от я вже несу малявочку...пам'ятаю своє щастя, це тепло в руках...  заглянули в кав'ярню... дуже чіткий спогад - як малявочка лизькає з пальця морозиво...
Зімочка (повне імя Земфіра, але її так ніхто не називав), моя улюблениця, була мені справжньою помічницею всі ці роки.

В квартирі на кожному кроці спогади...спогади... улюблені її місця...
мій халат, який так любила м'яти лапками...
Всякого ми, звичайно, пережили разом... і важкі і добрі часи. Кісунька відзеркалювала настрої нашої родини, мушу признати, досить ексцентрично. Дуже чутлива, з запальним характером киценька. Наші гості її часом побоювались. Дітей дуже любила і наших і своїх котяток - десяток у неї був.

Останній рік я помітила, що киці стали апатичними, сонними, я навіть часто не помічала їх за своїми клопотами, проблемами, нехваткою часу. Киці стали, наче душа квартири, жили собі, нікого особливо не турбували...
Тепер картаю себе за свою неувагу :( просто звиклось, що вони є... що все гаразд... здавалось це буде тривати вічність... ;((( 

Часом відчуття, що киценька живе в глибині нашої квартири, завжди поярд. І ми, як і все в світі є єдиним цілим... ми ніколи не розставались...

Сьогодні от приснилось, що я шию шарнірного ангелочка з киценькою в руках... не відкажу собі в цій відраді реально.

Вибачаюсь за свою лірику, просто дуже важко переживається... 

Дякую Вам, мої любі, за підтримку!!!

10 комментариев:

  1. ..у нас в самих є кицюня..і хоч вона часто бешкетує, але це наша спільна улюблениця, ми всі за неї переживаємо, якщо вона довго не повертається з полювання, чи, як влітку буває, не приходить ночувати додому..розумію і розділяю кожне слово..

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Аня, дуже тобі вдячна за підтримку! у мене залишилась ще одна киця, я тепер стала набагато уважніша до неї. Це така радість, коли вони поряд. Хай нас радують наші киценьки ще довго-довго!!!

      Удалить
  2. Оксаночко - це важко читати, я не можу навіть уявити уявити як тобі на серці.....Хай Зімочка біжить по райдузі.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Дякую, Оксаночка! Дуже ціную дружню підтримку! бо треба переболіти... куда діватись, а з підтримкою це легше.

      Удалить
  3. Я навіть не знаю як тебе підтримати... Тримайся...

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Дякую, дорогенька! легше стає на душі від слів підтримки...

      Удалить
  4. Оксаночко! Побачила твій пост і виважувала думки аби відписати. Так глибинно написано. І про сон дуже реально. Впевнена, що приходив до тебе твій котєйка навідати. Звісно, що тобі болісно і звісно, що всім ніяково від того, що сталося. Моя бабуся, їй 87 років, казала "Все так не буде". Треба вчитися звикати до нових життєвих обставин. Загоїться. Сумую. Кріпися.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Дуже вдячна тобі, Ірочко! Дружня підтримка та час дійсно лікують... скоро я верну свою душевну рівновагу і поділюсь позитивом

      Удалить
  5. Я також не знаю, які правильні слова підібрати... Тримайся, Оксанко! У вас була чудова-чудова кицюня

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Дякую, Оля, за втішні слова! має дійсно пройти час...

      Удалить

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...