"Они победили. Мы помним. Мы гордимся. И – тоже победим!"

Пригадую свого прадідуся, який пройшов дві війни, втратив ногу.  

...як усміхався до мене, пригощав горіхами, мабуть це були найцінніші горіхи, хоч тоді цього не розуміла, тепер душать сльози і я шепчу "Дякую..."

Моя бабуся - дитина війни, жила в Чернігові. В післявоєнні роки маленькою дівчинкою залишилась сиротою, голодувала, шукала хоч щось на смітті... Попри такі нелюдські умови, поступила у педагогічне училище, на прожиття (тобто кусок хліба) заробляла  робою по дому у хазяйки, в якої жила.

Дідусі, бабусі пройшли важкий шлях, щоб ми зараз мали наше теперішнє... 

Низький уклін!!!

А тепер ми дітям повинні оберігати їх майбутнє, вони впевнені в нас, дорослих.